На території Нікольській ОТГ Маріупольського району Донецької області до листопада цього року було два об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Це відділення «Кам’яні Могили» Українського степового природного заповідника НАН України (УСПЗ) та відділення «Половецький степ» Національного природного парку (НПП) Меотида. Чи з’явиться тут третій об’єкт, залежить багато від чого, і в першу чергу від того, наскільки оперативно зуміють вирішити супутні проблеми органи державної влади, у тому числі – в Києві.

 

ПЕРЕДІСТОРІЯ

З 1979 року, як заступнику директора з науково-дослідної роботи УСПЗ, мені часто доводилось бувати у відділенні «Кам’яні Могили», а з 1983 року я, як його керівник, поєднав з ним своє життя. З Половецьким степом, тоді ще безіменним, познайомився у 1997 році, коли разом з експедицією, організованою директором УСПЗ, кандидатом біологічних наук А.П. Геновим обстежував його і приймав участь у науковому обґрунтуванні доцільності створення тоді ще Регіонального ландшафтного природного парку. До речі, саме моя пропозиція закріпила за парком сучасну назву. До складу нашої експедиції також входили працівники Інституту ботаніки ім. Н.Г. Холодного: доктор біологічних наук В.П. Гелюта та кандидати біологічних наук С.Л. Мосякін і Л.В. Вокаренко.

І треба ж, саме так розпорядилась доля, щоб до створення третього, масштабного по своєму природоохоронному статусу, об’єкту цілинного споконвічного степу на нікольській землі, під назвою Кручі, мені пощастило мати теж саме безпосереднє відношення. Про це – більш детально.

Природоохоронні об’єкти загальнодержавного значення створюються і ліквідуються тільки Указами гаранта конституції. І президент видав Указ від 30 листопада минулого року, яким оголошено, що на території Нікольської ОТГ між заповідником «Кам’яні Могили» і с. Українка створюється заказник загальнодержавного значення «Кручі», площею 172,24 га. Як прописано в Указі, Цей статус надано території з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів та їх окремих компонентів, охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Передісторія заповідання третього на даній території природоохоронного об’єкту такого масштабного рівня сягає у кінець минулого сторіччя, а конкретніше у 1993 рік. Тоді, в першу чергу, завдяки зусиллям працівників заповідника «Кам’яні Могили», сусідні з заповідником цілинні землі, якими на той час володів колгосп «Росія», було включено у перелік територій, які увійшли в Указ президента України Л. Кравчука від 10 березня 1994 року «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій». Площа у 160 гектар ніколи не ораного первісного степу за рішенням цього указу у 1995 році мала поповнити заповідник «Кам’яні Могили».

В кінці 90-х років на вимогу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області мною був розроблений проект наукового обґрунтування розширення заповідника «Кам’яні Могили» за рахунок земель, зарезервованих цим Указом.

Але швидко казка мовиться – та не хутко справа робиться.

 

Віктор Сіренко, науковий співробітник, керівник заповідника «Кам’яні Могили».

 

ПРИРОДНІ ДИВА ПРОМИСЛОВОЇ ОБЛАСТІ

Йшли роки, але всілякі намагання долучити до нашого заповідника заплановану територію не мали успіху. Колгоспи відійшли в минуле, а згодом відійшов у вічність і той, хто підтримував нас від самого початку – Іван Олександрович Суковатий, колишній голова колгоспу «Росія». Новий орендар земель Темрюцької (Старченківської) сільської ради на той час через значне зменшення поголів’я у тваринництві уже не користувався не тільки більшістю пасовищ, а й змушений був припинити обробку частини малопродуктивних орних земель. Тому цілинні землі, заплановані під розширення заповідника, через відсутність нагальної потреби і їхньої віддаленості від тваринницького комплексу, уже кілька років не використовувалися під випас. Тим не менше орендатор не давав згоди на їх передачу під розширення заповідника. Як кажуть: «Сам не гам і другому не дам».

«Кам’яні Могили» – одна з найменших ділянок (близько 400 га) серед природних заповідників України, однак, на щастя, до кінця 20-х років 21 століття вона майже по всьому периметру ще залишається оточена смужкою різнотравно-типчаково-ковилового степу від 100 до 1500 м завширшки, яка майже на 500 га збільшує життєвий простір для багатьох рідкісних видів тварин і рослин – мешканців степових угідь. Перебуваючи одночасно в буферній однокілометровій охоронній зоні навколо заповідника «Кам’яні Могили», цей цілинний степовий пояс надає додаткову безпеку таким рідкісним і малочисельним видам тварин, як гадюка степова, журавель степовий (красавка), огар (червона качка), шпак рожевий, строкатка степова, перегузня (тхір-перев’язка), тхір степовий та десяткам видів комах, що внесені до Червоних книги України і Донецької області.

Під час сезонних міграцій на відпочинок і харчування на ній зупиняються сотенні зграї дрібних горобиних (ластівки сільська, міська і берегова, плиски біла та жовта та інші), десятки чайок (чибісів), бджолоїдок (щурок). Також у цей час на полюванні і щоб набратися сил перед далекою дорогою, тут затримуються поодинокі: лелека чорний, орел-карлик, орел-змієїд, орел степовий. Зимують великі зграї дрозда-чикотня та вівсянки очеретяної, сови – болотяної та вухатої, сорокопуд сірий, а два роки (1985 і 1987) тут зупинявся навіть орел-беркут. Влітку народжувати малят сюди приходять кози, а кілька років у залишених лисичих норах жила сім’я борсука. Із рослинного світу на цих цінних ділянках справжнього та петрофітного степу з відслоненнями гранітів та пегматитів проростають види, занесені до Червоної книги України, в тому числі сон лучний, карагана скіфська, шість видів ковили, горицвіт волзький, деревій голий, волошка несправжньо-блідолускова. Останні два види на земній кулі зустрічаються тільки тут і у заповіднику «Кам’яні Могили».

Якби не створення заказника «Кручі», через кілька років по всьому периметру навколо заповідника, вірогідніше за все, ми б спостерігали розораний цілинний степ. І тоді ніде було б помилуватися весною галявинами півників низьких та сонячного кольору плантаціями горицвіту волзького, вранці разом з жайворонком зустріти сонце серед цих та інших квітучих трав, а влітку побігати та навіть покачатися серед ковилових «хвиль» та барвистого різнотрав’я, відчуваючи аромат чебрецю або смакуючи стиглою суницею, відпочити й сфотографуватися серед буйного рослинного розмаїття. Та багато чого було б ніде…

Адже у сусідньому заповіднику, куди приїздять на екскурсії сотні туристів, потрібно, попередньо заплативши, суворо дотримуватися вимог: триматися під час відвідин тільки екскурсійної стежки, знаходячись на ній не довше півтори-дві години, нічого не чіпати, не рвати і таке інше. На відміну від природного заповідника, у заказнику можливо знаходитися у будь-якому його куточку і вільно його відвідувати в будь-який час (звичайно, не порушуючи заборони на полювання, не руйнуючи ґрунтовий покрив та дотримуючись інших правил поведінки у місцях відпочинку).

У ньому можливо навіть заночувати. Тут дозволяється помірний випас худоби та періодичне сінокосіння окремих ділянок з буйним травостоєм. Тобто дозволяється по трішки усього, що не шкодить цілісності ґрунтового покриву, тваринного і рослинного світу.

 

 

ЩО Ж МИ РОБИМО?

На жаль уже зараз мізерні залишки споконвічного степу на околицях заповідника, навіть в межах його охоронної зони, як і по всій Україні, почали розорювати. Нещадно нищать не просто цілинний СТЕП – витравляють залишки різнотравно-ковилової колиски, де формувалася українська національна ментальність, де народилася і розквітла українська козацька вольниця з її звичаєвим правом – корінням світової демократії. Де почуваються у себе вдома «брати наші менші», народжуючи і вирощуючи своїх дітлахів, де останній прихисток знаходить ковила та інші види абсолютно степових трав, занесених до республіканських і обласних Червоних книг.

Пускають під плуг несказанно багаті цілющі степові оази лікарських трав, які фармакопія, особливо західна, скуповує по всьому світі. Змушена скуповувати, оскільки свою цілину в них давно знищено. А згідно вимог Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 80 відсотків лікарських засобів фармацевтичні компанії мають виробляти з натуральної сировини. Її туристи, щоб помилуватися степом, їдуть на інші континенти – в савани, пампаси, прерії і навіть в Росію, але не до нас. Чому? Та тому, що ми нічому не хочемо вчитися. А степова лікарська сировина і туризм, особливо, закордонний – це, в перспективі, прямі валютні надходження в державу і нові робочі місця, і в першу чергу на селі.

Що ж робимо ми? Ми прямо серед дикого степу, що на лівому березі р. Каратиш, в охоронній буферній зоні заповідника «Кам’яні Могили», неподалік від села Українка, починаємо розорювати залишки споконвічних степів. Це Донецький облдержгеокадастр у цьому році тут почав роздавати двогектарні земельні паї, не зважаючи на скелясто-щебенистий ґрунт місцевості, який через свої властивості підходить краще всього під пасовище – або угіддя під заготівлю цілющих лікарських трав чи організацію туристичних заходів. А, можливо, одне, друге і третє, при вмілому поєднанні. Але аж ніяк не під землеробство. Інакше наші предки його уже б давно тут усе розорали.

Ви уявляєте собі Полісся без лісу, Карпати – без гір, а Степову зону, яка займає в Україні, майже, увесь південний схід – без різнотравно-ковилового степу? Я – ні! Хоча розораний до останнього куточку степ бачив на «цивілізованому» Заході. Цього не можна допустити ні у Донецькій, ні у Луганській, ні в іншій області України! Що робити!? Потрібно максимально прикласти зусилля і використати той мізер часу, щоб взяти під охорону хоч частинку із залишків цілинних степів.

 

ОПТИМІСТИЧНЕ

Тому цілком закономірно, що співробітники заповідника «Кам’яні Могили» при моральній та іншій підтримці Темрюцького сільського голови Олександра Жукова в останні роки почали шукати влучний момент, щоб втілити в життя свою негаснучу мрію – надати ділянці, що знаходиться на правому березі річки Каратиш, між заповідником і селом Українка, статус об’єкта природо-заповідного фонду. І невдовзі така слушна нагода з’явилася. В кінці травня 2017 року для ознайомлення з цією місцевістю, на запрошення працівників заповідника, на організованому Олександром Андрійовичем автобусі, у супроводі журналістів, сюди виїхали усі учасники Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 90-й річниці заповідника «Кам’яні Могили». Побачене різноманіття, багатство і буйство степової рослинності справило незабутнє враження на вчених з усієї України. Всі прийшли до висновку, що ці залишки цілинних степів потрібно зберегти. Також не було сумніву, якщо не встигнути ділянку заповідати, її приватизують і під самим заповідником з’явиться кар’єр або ще одне розоране поле.

 

Віктор Сіренко знайомить учасників наукової конференції із майбутнім заказником

 

Роз’яснювальна робота в 2017-му і першій половині 2018-го року працівників заповідника серед депутатів Темрюцької сільської ради дала свої результати, і її чергова сесії на чолі з сільським головою О.А. Жуковим одноголосно підтримала клопотання і наукове обґрунтування про створення заказника, розроблене науковими співробітниками УСПЗ та НПП Меотида В.О. Сіренком і О.І. Бронсковим при допомозі науковців цих установ О.М. Бронскової, Н.М. Сіренко та О.О. Подпрятова. А через миловидні краєвиди правого високого крутого берега річки Каратиш, я запропонував надати майбутньому заказнику назву «Кручі».

Надалі все пішло «за протоколом». Чергова сесія Нікольської районної ради на чолі з її головою В.М. Мітьком теж одноголосно підтримала нас. Після чого голова Нікольської державної районної адміністрації А.О. Дербаль (Веселкіна) направляє підтримані на районному рівні документи в Департамент екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації, працівники якої у 2017 році, як учасники конференції, теж приймали участь у обстеженні території майбутнього заказника. Документи, погоджені з Обласним державним геологічним кадастром, Донецька обласна державна адміністрація направляє у Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів. Звідси вони, після погодження з іншими відомствами, уже у вигляді підготовленого Кабінетом міністрів проекту Указу президента про створення заказника загальнодержавного значення передаються в адміністрацію президента. І тільки після цього оголошується сам Указ, який вступає в силу з дня його опублікування.

У підсумку від перших кроків у напрямку заповідання описаної території з осені 1993 року до кінцевого результату пройшло 27 років. За останні 10 років це перший природоохоронний об’єкт такого рівня, створений у Донецькій області.

Звичайно, я пишаюсь усім, що мені з 1983 року з моїми близькими, колегами, волонтерами, братами-козаками та усіма небайдужими вдалося зробити для заповідника «Кам’яні Могили» таке, завдяки чому він із прохідного двору, сміттєзвалищ після щорічних масових «майовок» місцевих жителів і «княжих» угідь для «власть предержащих» 70-х – 80-х років 20 століття  став у наші дні таким, що ним, наразі, пишається не тільки Донбас і Запорізький край, а і вся Україна.

Але якщо все це покласти на «терези життя», то на сьогоднішній день, завдячуючи підтримці О.І. Бронскова і О.А. Жукова та усіх моїх соратників, вважаю свою участь у створенні заказника загальнодержавного значення «Кручі», як і колись відділення Половецький степ НПП Меотида, головними досягненнями у моєму житті і сподіваюсь, що в них буде щасливе, цікаве і надійне майбутнє.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх