Україна за правом вважається провідним експортером меду. Разом з тим однією з найбагатших на солодкий продукт є саме Луганська область. Правда, останніми роками лунають «тривожні дзвіночки», пов’язані з кліматичними трансформаціями й потравою бджіл. В департаменті АПК Луганської облдержадміністрації для розв’язання останньої проблеми намагаються активізувати комунікацію бджолярів та аграріїв. А яка думка у самих виробників меду? Про це та інше – у нашій розмові з пасічником у четвертому поколінні Михайлом Гребенником. Його пасіка знаходиться у Новоолександрівці Біловодського району

 

Гарій ВЛАСЮК

 

– Бджільництвом займалися мій батько, дід та прадід – про це збереглися відомості, датовані ще 1880 роком, – розповідає Михайло Юрійович. – Тож від них і успадкував ті знання, що двадцять років тому навернули мене до цієї справи. До речі, багато хто із господарів захопився бджільництвом ще у 90-ті роки та на початку «нульових», тоді воно набуло комерційного характеру. Але зазначу, що про рентабельність пасіки можна говорити, коли в активі пасічника є хоча б тридцять, а то й більше бджолосімей.

Шкода, якщо зусилля пасічників виявляються даремними через погодні примхи. Як от цьогоріч. Нинішня весна була ранньою, але затяжною, із періодичними заморозками, які фіксувалися під час цвітіння перших медоносів. Літо було засушливим. І це врешті-решт позначилось на обсягах виробленого меду.

Але якщо у питаннях погоди доводиться сподіватися на вищі сили чи просто везіння, то у відносинах між бджолярами та аграріями є свої нюанси. З одного боку, виробництво меду – справа вигідна для фермерів.

– Опилення сільськогосподарських культур бджолами призводить до відчутного – на 20-30 % – підвищення врожайності, – нагадує Михайло Гребенник. – Бджоли опилюють третину всього, що всі ми споживаємо. У провідних країнах Європи й Америки, де сільськогосподарське виробництво перебуває на високому рівні, бджільництво насамперед спрямоване на опилення рослин. Там бджолярі отримують відшкодування витрат на утримання пасік саме за опилення, а не продаж меду. Подібна практика варта наслідування й у нас.

 

– Але ж і бджолярі зацікавлені у тому, щоб вивозити свої пасіки на поля під час цвітіння, хіба не так? Наприклад, до одного з фермерів, який вирощує гречку, цьогоріч пасічники самі просилися «на постій», адже гречаний мед надзвичайно популярний серед споживачів. Як бути в подібних випадках?

– Щоб поєднати інтереси сільгоспвиробників і пасічників, потрібно розробити карти посівів, які допомагатимуть бджолярам знаходити поля, ближчі до їхніх пасік, куди можна вивозити бджіл. Це потрібно робити спільно – аграріям та бджолярам, а допомогу в цьому можуть надати фахівці Департаменту агропромислового розвитку ОДА і спеціалісти на місцях та землевпорядники, – вважає бджоляр. – Так само необхідна взаємодія між аграріями та пасічниками під час обробки сільськогосподарських культур засобами захисту рослин, адже нерідко це призводить до загибелі бджіл.

 

– Як знайти компроміс між фермерами і пасічниками у цьому питанні?

– У багатьох країнах між фермерами та бджолярами існують угоди про те, що поля оброблятимуться вночі, переважно з 22 та до 5 години. Тим більше, що отрутохімікати більш дієві за температури +20 і нижче. Але, відверто кажучи, не знаю, наскільки це можливо у нас. Було б добре, якби аграрії застосовували препарати, що безпечні для бджіл, але вони значно дорожчі, ніж ті, що застосовуються зазвичай. Одним з шляхів вирішення проблеми могло б стати попередження про обробку полів, які пасічники заздалегідь отримуватимуть від фермерів. У будь-якому разі нам потрібно так побудувати стосунки з аграріями, щоб між нами було порозуміння, взаємини, за яких би враховувались інтереси обох сторін.

 

 

– Чи існують міжнародні проєкти, спрямовані на підтримку вітчизняних бджолярів?

– Так, є американські, канадські програми, що надають підтримку виробникам меду. Зокрема, після минулорічного етнофестивалю та обласних виставок, де пасічники демонстрували вироблений мед і продукти з нього, мене запросили до участі в проєкті USAID «Економічна підтримка Східної України». Однією з цілей проєкту, реалізація якого була ініційована Луганською ОДА, є й підтримка бджільництва. У межах проєкту брав участь у семінарах і тренінгах, але практична реалізація програмних положень дещо загальмувалась через карантинні обмеження. Та гадаю, що невдовзі робота відновиться, адже проєкт розрахований на три роки та буде реалізовуватися за кількома напрямами – куратори програми передбачають налагодження взаємодії між фермерами та виробниками меду, навчання тренерів тощо.

 

– Достатньо у нас фахівців з бджільництва, які б задовольняли попит пасічників у знаннях, методичних порадах і розробках?

– На жаль, ні. Наскільки мені відомо, на сьогодні в Україні працює лише один професор, доктор наук з бджільництва. Ще до початку бойових дій на базі Луганського аграрного університету була створена кафедра бджільництва, облаштовано відповідну матеріально-технічну базу та зроблено спробу налагодити науково-дослідницьку роботу в цьому напрямі. Та, на жаль, війна перекреслила всі ті зусилля, і тепер не знаю, чи можливе відновлення кафедри.

 

– Довкола медового бізнесу чимало посередників, які, використовуючи працю бджолярів, отримують свої зиски від купівлі-продажу меду. Як бути із цим?

– Дійсно, зараз бджолярі в основному працюють через посередників, які здійснюють закупівлю та гуртовий продаж меду, в тому числі – за кордон.

А чому б бджолярам не робити це самостійно? Тим більше, коли іноземні споживачі зацікавлені в тому, аби точно й достеменно знати, звідкіля доставлений мед, де саме та якою пасікою чи артіллю бджолярів і за яких умов він вироблений та фасований.

З урахуванням цих вимог кожен з виробників меду несе персональну відповідальність за його смак та якість, а відтак краще самим займатися зберіганням, переробкою, доставкою меду та продуктів бджільництва до кінцевого адресату. Тобто потрібно створити технологічний ланцюг: від пасіки до споживача.

 

– Яким чином це можна здійснити?

– Бджолярам необхідно об’єднуватися, кооперуватися на єдиній соціально-економічній платформі, що діятиме під патронатом департаменту агропромислового розвитку Луганської ОДА. Правда, тут слід враховувати традиції бджільництва, коли воно тривалий час було тим господарством, яке кожен вів особисто й окремо. І тут треба подолати певну упередженість господарів, заохотити бджолярів до об'єднання та кооперації.

Яким чином? Можливо, спрощеною системою безоплатної ліцензії, коли виробникам буде цікаво показати свою продукцію, вивести її на ринок, зокрема й міжнародний. Виробники мають усвідомити, що тоді вони отримуватимуть додаткову вартість, яка збільшить їхні прибутки. За цих умов потрібно буде створювати спільну базу, забезпечувати його транспортування, зберігання, продаж.

Також потрібна державна програма розвитку бджільництва, розрахована на десятиліття. У програмі мають бути положення про підтримку виробників меду з боку держави, прописано правила та умови взаємодії бджолярів з державними органами та сільгоспвиробниками, зафіксовано інші юридичні аспекти. І лише за цих умов нам вдасться не тільки зберегти бджільництво в області, але й здійснити зовнішньоекономічний прорив.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх