Минув перший місяць навчального року. У 2020-му процес отримання знань ускладнився. Втім, школи і виші Луганської області пристосовуються до нових умов. Як пройшла вступна кампанія та чим живе переміщений до Старобільську шість років тому Луганський національний університет імені Т. Шевченка, наш кореспондент довідався у голови вченої ради, дійсного члена Національної академії педагогічних наук Віталія Курила

 

Анастасія САПИЦЬКА

 

– Дійсно, цьогорічна вступна компанія була складнішою, ніж у попередні роки, в першу чергу, через коронавірус, – говорить Віталій Семенович. – Але якщо подивитися на її результати, в цілому вони виглядають достатньо позитивно. Для порівняння, наш університет прийняв більше студентів, ніж усі виші Луганської області разом. Втім, це вже звична для нас ситуація.

 

– А як ви пояснюєте нинішні лідерські позиції ЛНУ?

– Мають вагу загальні позиції. Ми маємо серйозні можливості щодо наукової діяльності у межах закладу. За 6 років університет зміг адаптуватися в умовах переміщення. На сьогодні він розміщується в п’яти точках України.

Ми з першого дня обрали саме таку тактику з декількох причин. ЛНУ був (і залишається) одним найбільших вишів України, тож, навіть, фізично переміститися в одну точку було доволі складно. До того ж широка географія наразі допомагає охопити молодь не лише Луганщини, а й Донецької, Дніпропетровської, Полтавської областей. Основна база залишається у Старобільську, повноцінні структури знаходяться в Рубіжному, Кремінній, Лисичанську, Щасті й Полтаві.

Звісно, окрім нас, у світі є університети з подібною структурою. Ми вивчали їхні напрацювання.

 

– І тепер самі можете служити прикладом…

– Якщо говорити про переселенський досвід, висновки та завдання, які ми з нього винесли, та й про ситуацію на Сході – в цілому, то так. Ми досліджуємо її професійно, з метою створити не лише наукове підґрунтя для повернення наших територій, а й підготувати людей, котрі зможуть втілити це на практиці.

Цього року університет отримав грант від ЄС – 1,5 млн євро для реалізації проєкту «Інтенсифікація впливу вчителів Луганської області на процеси примирення і встановлення миру». В ньому також беруть участь громадські організації, інститут післядипломної освіти, 12 відділів освіти громад області. Наразі відбувається обладнання освітніх центрів.

Мова йде про те, щоб протягом 3 років «перезавантажити» і студентів, і вчителів, щоб вони були готові до питань примирення. Ми вже виявили основну групу зі 100 вчителів, які готові працювати нашими амбасадорами.

Готуємо педагогів до роботи з людьми, які втратили домівку, роботу, мають психологічні травми. Коли ми зможемо повернутися, ця програма буде діяти і в Луганську – для зменшення конфліктності.

 

– Вчительська професія, як і раніше, затребувана? Які вподобання виявили цьогорічні абітурієнти?

– Найбільше набрав інститут педагогіки та психології. На другому місті факультет природничих наук. Прийшло 210 дітей, які обрали біологію, географію, агрономію, лабораторну діагностику, паркове господарство, екологію. Користуються попитом прикладні спеціальності, яким навчають в Інституті торгівлі, обслуговуючих технологій та туризму. Це – автотранспорт, готельно-рестораний бізнес, торгівля, харчові технології. Спостерігаємо певний спад цікавості до іноземної мови, економіки, філології.

Втім, є напрями, за якими не лише у нас, а й в інших вишах України – суцільна катастрофа. Йдеться про вчителів фізики, хімії, математики. За цими предметами ми не забезпечуємо набір навіть «на бюджет». Хоча, викладаємо ці науки на високому рівні.

Я вважаю, що громадам потрібно замислитися над тим, як заохочувати вже працюючих і залучати нових спеціалістів.

 

– Якщо ви згадали про громади, давайте поговоримо про те, як, на вашу думку, сьогодні реалізується шкільна реформа? Як просувається новий закон «Про освіту», одним із співавторів якого ви були за часів депутатства?

– В цілому – закон робочий. Але є моменти, які б сьогодні я змінив.

Впевнений, що, приміром, програму НУШ треба продовжувати, адже діти та вчителі позитивно її оцінюють. У той же час відповідні міністерства мають давати більш чіткі рекомендації до організації освітнього процесу. Говорити про те, як саме об’єднаним громадам діяти в умовах реформи. Особливо це стосується управлінської практики. Невеликі громади копіюють все, що було до того в районі. Це хибний шлях.

Школа має управлятися не лише державою, а й громадою і громадянами, учасниками навчального процесу, батьками. Ми прописали можливості державно-громадського управління наявними освітніми закладами, але цього недостатньо. Тож нинішні парламентарі мають підсилити певні новели закону.

Директора школи не повинні призначати голови громад, має працювати спільна конкурсна комісія. В ідеалі, прийом на роботу вчителя також мав би відбуватися за конкурсом. Батьки і діти мають впливати на те, що відбувається в школі.

 

– Наразі ваші плани пов’язані із подальшою розбудовою вишу, а чи залишилася у голови вченої ради якась заповітна мрія особиста чи спільна з колегами по ЛНУ?

– Ми всі мріємо повернутися до Луганська. Це б вирішило багато наших проблем. Хоча, як бачимо, конфлікт затягується… але все може змінитися в один момент. Ми до цього готові.

Поки знаходимося тут, хочемо жити в нормальних умовах. На сьогодні найбільша проблема для університету – це житло для викладачів та студентів. Ми всі проблеми вирішуємо, а в цій необхідна допомога місцевої влади, обласної. Старобільськ – чудове місце для університету, але воно вже затісне для нас.

Звісно, епідемія коронавірусу дещо гальмує усі плани, але ми давно працюємо на онлайнових платформах. Наразі встановлюємо сучасну систему документообігу, яка дозволить взагалі не зважати на місце розташування тих чи інших адміністративних структур та навчальних корпусів.

Тож живемо повним життям і віримо в майбутнє.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх