Поєдинок між Зорею і Десною в останньому турі УПЛ 2019/20 мав ключове значення в питанні розподілу медалей та путівок у єврокубки. Луганці в разі перемоги або нічиї гарантували б собі бронзу, але в них також залишалися шанси на срібло – щоправда, для цього потрібно було не тільки обігрувати сіверян, а і сподіватися на поразку Динамо в паралельній зустрічі проти Колоса. Розклад чернігівців виглядав простіше – команда претендувала тільки на третю сходинку, але для цього потрібно було перемагати Зорю.

Стартова третина першого тайму мала насторожити фанатів луганського клубу, адже підопічні Віктора Скрипника не розпочали з високого темпу та інтенсивного пресингу. Швидкості не підіймались, на полі виникала купа дрібних пауз, а дебютна жовта картка була витягнута вже на 40-й секунді. Все, що можна згадати в цей період із моментів – це неточний удар Будківського головою повз ближній кут. У Зорі не було й того – єдиний постріл завдав Хомченовський, з-за меж штрафного влучивши у центрбека.

Зрештою, "мужики" поплатилися за свою інертність на 20-й хвилині, коли Конопля пройшов правим флангом та виконав подачу в карний майданчик на Будківського. Пилип прийняв м'яч на груди в оточенні пасивних захисників і пробив боковими ножицями в лівий нижній кут – 0:1! Рівно за хвилину подвоїти перевагу шикарним пострілом метрів з 20-ти в правий верхній міг Філіппов, однак луганців врятував відчайдушний стрибок Шевченка. Після цього біля воріт Зорі пройшла низка кутових та панічних ситуацій. Господарі з величезними труднощами відбилися, а на 25-й хвилині ще й огризнулися ударом Кочергіна з лінії напівкола точно в руки Пасту.

Друга половина першого тайму пройшла в позиційній боротьбі. Підопічні Віктора Скрипника змогли відвести гру від власних воріт, але біля чужих створити нічого не вдавалося. Чернігівці дозволяли "мужикам" тільки дальні удари, які були вельми небезпечними: так, на 38-й хвилині Кочергін метрів з 25-ти спрямував м'яч поруч з правою стійкою, на 41-й Хомченовський з дещо ближчої дистанції пробив під поперечину – Паст парирував. Покарання за марнотратство могло прийти на 44-й хвилині, коли Будківський завершив класну атаку Десни лівим флангом потужним ударом в ближній нижній кут – Шевченко врятував Зорю! Зрештою, на перерву команди пішли за мінімальної переваги сіверян.

По перерві Віктор Скрипник кинув у бій Громова, а луганці явно забігали швидше, кілька разів непогано увірвавшись у вільні зони в штрафному та перед ним. Десна не прокинулась, за що й була покарана на 53-й хвилині шедевральним голом Хомченовського: Дмитро прийняв пас від Кочергіна, змістився в центр і красивим ударом метрів з 22-х закрутив м'яч у дальню дев'ятку – 1:1! Щоправда, розслаблятися було зарано, адже вже за три хвилини травму отримав Громов, а на 58-й сіверяни ледь не відновили перевагу в рахунку внаслідок відкривання Філіппова під розрізний пас Мостового та подачі Олександра точно на голову Будківському – Пилип метрів з шести пробив у поперечину! За дві хвилини він повторив спробу, але цього разу було зовсім неточно. Тим часом, Колос забив у ворота Динамо.

Середина другого тайму пройшла у напруженій позиційній боротьбі. Швидкості знову впали, що негативно позначилось на якості позиційних атак Зорі, однак Десна взагалі не збиралася йти вперед. Як наслідок, футбол був нервовим і без значної кількості моментів – їх було всього два й обидва належали луганцям. Так, на 67-й хвилині Кабаєв увірвався в штрафний і потужно пробив низом, змусивши Паста рятувати сіверян, а на 73-й Кочергін змістився у напівколо й вистрілив по центру – Паст спіймав м'яч, викинув його на Коноплю, якого одразу накрив Михайліченко. Богдан відібрав сферу й влетів на лівий край карного майданчика, після чого завдав потужного удару – вище воріт! Тим часом, Колос забив другий гол у ворота Динамо, але проблеми не полишали Зорю. На 78-й хвилині Віктору Скрипнику довелося робити другу вимушену заміну – Абу Ханна потягнув м'яз.

Всього один забитий м'яч відділяв Зорю від кваліфікації Ліги чемпіонів, однак ендшпіль зустрічі луганці відверто провалювали. Олександр Рябоконь освіжив гру чернігівців, випустивши Хльобаса й Картушова, через що "мужики" змушені були бігати від воріт до воріт. Гостроти при цьому маже не виникало. Лише на 83-й хвилині стався розмін моментами: Кабаєв отримав пас від Тимчика по флангу, прибрав захисника у штрафного й пробив низом у ближній кут, але Паст спіймав м'яч – Десна огризнулася пострілом Кузика з-за меж карного майданчика повз лівий кут. Ближче до компенсованого часу ще й стало очевидною шалена втома господарів. Десна все довше сиділа на чужій половині, заробляла стандарти, але моментів також не вдавалося створити – але заради бронзових медалей їм був потрібен гол!

Обидві команди старалися, але створити казочку не змогли. На останніх секундах луганці ще й змирилися з бронзою, адже Шевченко відверто тягнув час, попиваючи водичку й довго лежачи на газоні. Така поведінка навіть трішки шокувала, але луганці самі обрали цей шлях. Зрештою, фінальний свисток зафіксував результативну нічию. Зоря, таким чином, завершила сезон на третьому місці з 58 очками в активі, а Десна залишилась четвертою, набравши 56 залікових балів.

Коли тиждень тому ми писали, що Зоря – не рівень Динамо, то перш за все мали на увазі колосальну перевагу киян у кадровій комплектації, досвіді та індивідуальному класі, хоча вже тоді Віктор Скрипник заявляв про радість від третього місця. Тоді подібні слова здавалися спробою придушити жаль від поразки в битві за ЛЧ, але в матчі проти Десни виявилося, що славнозвісні "мужики" реально готові задовольнитися синичкою в руках. Мало того: вони раділи цій бронзовій синичці, немов перемозі в Лізі чемпіонів, а тренер з "європейським менталітетом" був першим, хто порадив не йти вперед, затягувати час, сидіти на власній половині й тримати рахунок.

Це – психологія маленького клубу, зі скромними амбіціями і відсутністю шансів на повтор свого успіху. Наприклад, Ворскли, де нормально порушувати обіцянки молодим голкіперам і відмовлятися від атак у фіналі Кубка, тому що ризики шалені, а наступного шансу в кар'єрі цих футболістів може й не бути – але навіть полтавці були розчаровані й розлючені своїм сріблом. Зоря ж, укомплектована збірниками, екс-футболістами грандів УПЛ і топів Бундесліги, з хорошим фінансуванням і значним досвідом у Лізі Європи, сама відмовилась від шансу взяти срібні медалі УПЛ і засвітитися в Лізі чемпіонів – і радісно святкує!

В Лізі чемпіонів, між іншим, мріє зіграти кожен хлопчик з двора, не кажучи вже про людей, які все життя поклали на гру у футбол – а луганці не тільки не спробували ризикнути заради цієї мрії, а й пишаються своїм рішенням обмежитись груповим етапом Ліги Європи! Дивно, адже Шевченко, Луньов, Хомченовський, Кочергін, Громов і Вернидуб вже там виступали (дехто й не один раз) – невже їм настільки хотілось в цей турнір ще раз, що вони вирішили не ризикувати заради ЛЧ? А може, бронзові медалі є історичними для луганців? Але ж Зоря їх брала у 2017 році!

Бронза в умовах УПЛ взагалі не є значним досягненням – її не бере тільки лінивий. За останні п'ять років цими медалями володіли розібраний Дніпро, автобусна Ворскла, простенька Олександрія, і тепер ось другий раз їх взяла Зоря. В наступні сезони бронзовими, очевидно, будуть Десна і, можливо, СК Дніпро-1, а там ще хтось підтягнеться. Це лише потішний приз у турнірі безамбіційних середняків сільського чемпіонату, а от срібло в Україні – друге чемпіонство. Особливо, коли мова йде не про гранд, а про скромний колектив. Не факт, що в наступні десять років Динамо дасть середнякам бодай один шанс на друге місце; не факт, що половина з них, включно із Зорею, не опуститься до рівня нинішньої Ворскли.

У "мужиків" був унікальний шанс увійти в історію – всі б пам'ятали про гордий колектив, зібраний із непотрібних топам футболістів, який завдяки тренеру з європейським підходом та сучасній тактиці скинув з п'єдесталу Динамо. Вже у серпні всі ці герої роз'їдуться по світу, а Зоря здасть позиції, однак банда Віктора Скрипника із сезону 2019/20 була б пов'язана казочкою. Про неї б згадували у статтях, зрівнювали з іншими легендарними командами в історії клубу, знімали сюжети до роковин, тощо. Після перформансу проти Десни цей колектив виглядає інакше – це команда збитих льотчиків без чемпіонського характеру, під керівництвом тренера з радянським мисленням, який грає на нічию у вирішальному матчі й вимагає перенести гру 1-го туру УПЛ на спекотні 14:00 через приватну необхідність з'їздити в Німеччину. Так, у них є бронза, але кому це цікаво?

Футбол люблять за історії, а не за виконання турнірних завдань. Лестер також багато разів міг зіграти прагматичніше, захистивши позиції в єврокубках, але "лиси" скромним складом дійшли до золота АПЛ. Артем Мілевський міг і не виконувати паненку у 1/8 фіналу ЧС-2006, а Юрій Максимов у півфіналі Кубка України міг і не ризикувати в серії пенальті, відправивши на неї 16-річного Ісенка. Їм вистачило духу – і тепер вони в історії. Руслан Маліновський на останніх секундах злощасного матчу в Роттердамі міг зіграти й простіше, але ризикнув почати контратаку й залишив свою команду без ЛЄ – і ніхто не вмер ! Навпаки, той матч з Фейєноордом став однією з найбільш яскравих сторінок українського футболу, а Руслан отримав хороший урок і пам'ять на все життя. Нинішня ж Зоря побоялась ризикнути нікчемною бронзою УПЛ проти Десни.

Деяким виправданням слугує можливість порятунку клубу від банкрутства – доля клубу, ніби-то, залежала від участі в єврокубках. Втім, з різноманітних каналів проходила інформація, що у Зорі не такі вже й значні проблеми, що Геллер дає гроші, а керівництво просто влаштує розпродаж влітку. Так чи інакше, варто розуміти – якщо над клубом нависає загроза зникнення, то гроші за єврокубки його навряд чи врятують, адже причина проблем криється не у відсутності фінансів, а у відсутності бажання у власника займатися своєю іграшкою.

Вірогідно, Зорі, як і багатьох інших українських олігархічних клубів, не стане через декілька років. Вірогідно, це був перший і останній шанс луганців зіграти в Лізі чемпіонів або просто одягнути срібні медалі. Все це тепер немає сенсу – вони демонстративно відмовились від цього. Мрії фанатів, які малювали плакати про друге місце, катали на виїзди й орендували крани у Чернігові, їм нецікаві. Прикро. "Мужики" так не грають. "Мужиків" більше немає – є черговий український прагматичний колектив, який грає для президента і призових, а не для своїх вболівальників. Помер Максим – да і чорт з ним.

 

football24.uа

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх