Рік тому у Новопскові відкрилась м’ясна крамничка «З’їв би», де порядкує Володимир Одінцов зі своїм сімейством. Тут можна придбати смачні напівфабрикати, м’ясні та рибні вироби, виготовлені підприємцем власноруч. Покупці приходять сюди за якістю, яку не завжди можна отримати, купуючи продукцію великих товаровиробників. Розповідаємо, що наштовхнуло власника зайнятися таким видом діяльності у невеличкому райцентрі

 

Олег БІЛОЗІР

 

Копчене сало, домашня та печінкова ковбаса, кров’янка, тефтелі і котлети, різноманітні рулети, шашлик та чимало інших страв – асортимент товарів у крамниці дійсно тішить. Вже й утворилось коло постійних покупців, які регулярно купують запроп оноване або ж роблять персональні замовлення. На їхніх очах у крамниці відбуваються помітні зміни: збільшується асортимент, вдосконалюється технологія, впорядковується сама будівля.

Звичайно, є й чимало труднощів. Але вже те, що вдається триматися «на плаву», уникати боргів та додаткових позик і не виходити у мінусові показники, – ознака того, що цей невеликий підприємницький осередок рухається вірним шляхом.

Так чи інакше у справі беруть участь ледь не всі члени родини: окрім самого господаря, ще й дружина, і донька із зятем, і онуки. Зазвичай всі питання обговорюються спільно та рішення ухвалюються колегіально, але останнє слово все одно залишається за Володимиром Анатолійовичем, адже він знається на м’ясних стравах, як ніхто інший, бо цій справі віддав понад 30 років свого життя.

Уродженець Луганська, пiсля одруження у 1983 роцi вiн переїхав до Новопскова. Дипломований кухар вищого розряду i технолог м’ясного виробництва, свого часу працював у системi громадського харчування, потiм вахтував на трасi у ПМК-4 (за своєю професiєю). Згодом разом з iншими робiтниками будував Кам’янський м’ясопереробний завод, а пiсля пуску заводу трудився на ньому бригадиром обвалювального цеху.

Невдовзi на пiдсобному господарствi Новопсковського газотранспортного пiдприємства з’явився м’ясопереробний модуль угорського виробництва. Тож з’явилась чудова нагода працевлаштуватися за фахом ближче до родини. Вiдтодi вiн став провiдним спецiалiстом ковбасного цеху (його вiдкрили у 1996 роцi) тодi ще Новопсковського лiнiйно-виробничого управлiння магiстральних газопроводiв, який постачав ковбасу не лише мiсцевим газовикам: ковбасна продукцiя «Made in Novopskov» доставлялась на газотранспортнi пiдприємства i в управлiння, розташованi вiд Сєвєродонецька та Луганська до Краматорська, Горлiвки, Донецька. Саме тодi Володимир Одiнцов вивчив практично весь технологiчний цикл, як сам каже: «Вiд бика до ковбаси». Працiвники невеликого виробництва виготовляли ковбаси на всi смаки: вiд популярних та затребуваних сортiв варених ковбас до бiльш вишуканих копчених, напiвкопчених та навiть делiкатесних.

Але з часом – вже у «нульовi» – цех пiдпорядкували Риб’янцiвському господарству, а невдовзi там почали закривати переробнi пiдприємства. До цього переліку потрапило й ковбасне виробництво. Багато хто з досвiдчених фахiвцiв, зокрема й Володимир Анатолiйович, полишив переробну галузь, звiльнившись iз пiдприємства.

За п’ять рокiв разом з колегами ковбасний цех вдалось вiдновили. Робота тривала доти пiр, аж поки у господарствi не розпочалися тодi вже масовi скорочення. Й у 2010 роцi чоловiковi довелося збирати заробiтчанську торбу. Взимку вiн повертався додому, але не байдикував, а вдосконалював професiйнi навички: у невеликих обсягах коптив рибу, яку реалiзовував усiм охочим.

Пiднаторiвши й у цiй справi, чоловiк врештi-решт остаточно вирiшив робити на себе та власну сiм’ю. Взявши позику, вклавши свої кошти, разом iз зятем побудували торгiвельне примiщення i створили власне виробництво. Новостворене приватне пiдприємство вiдкрилося у жовтнi минулого року.

Екологiчна, без будь яких домiшок, створена у кращих традицiях української кухнi продукцiя малого пiдприємства мала стати альтернативою продуктам масового харчування, що нинi заполонили вiтрини багатьох магазинiв. Тож вироби Одiнцових насамперед користуються попитом у тих, хто вiддає перевагу домашнiм м’ясним або рибним стравам.

Зрозумiло, що є свої постачальники – надiйнi та перевiренi часом люди, якi надають свої послуги, привозячи м’ясо, сало, рибу, що пройшли лабораторний контроль. А умiлi руки квалiфiкованого фахiвця перетворюють все те на неймовiрну смакоту.

Дiапазон цiн в крамницi розрахований на рiзний гаманець: i пенсiонерський, i такий, що дозволяє їсти шашлик та курку на грилi не тiльки на свята, але й у буднi. Але це зовсiм не означає, що самi пiдприємцi аж занадто шикують.

Вiд початку вони налаштувались, що треба багато гарувати: нiчнi змiни влаштовувати, працювати без зарплатнi. Тож минулий рiк став часом становлення приватного пiдприємства. Вiдбувалось вивчення попиту та смакiв покупцiв, формування асортименту, налагодження комерцiйних зв’язкiв.

Але вже зараз можна зробити певнi висновки. Насамперед подiбний досвiд доводить, що й у невеликому Новопсковi можна (i треба!) знаходити все новi пiдприємницькi нiшi. I заробiтчанство, трудова мiграцiя – це далеко не єдина можливiсть гiдного фiнансового забезпечення.

– Це так здорово, що можна працювати на себе! – не втомлюється повторювати Володимир Анатолiйович. Дiйсно, це наочний приклад самозайнятостi, коли людина вiдкриває власну справу, не очiкуючи допомоги. У чоловiка була думка взяти участь у грантовiй програмi, подiбнi приклади у Новопсковi не рiдкiсть, але вiн вiдмовився вiд того, сподiваючись лише на власнi сили, грошi й умiння.

За визнанням Володимира Анатолiйовича, щоби бути успiшним пiдприємцем у такій непростій справі, як виготовлення м’ясних та рибних страв, аби вони користувалися попитом у населення, потрiбно не лише мати неабиякий фах i досвiд. Важливо ще й любити свою роботу i вкладати в неї часточку власної душi. I тодi все буде ладитись!

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх