Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами –
оселедець, погони та шлик.

Володимир Сосюра

 

Після перевороту у Петрограді питання України, як і інших країн, що входили до складу Російської імперії, були зазначені у «Декларації прав народів Росії». Основна ідея полягала в об’єднанні трудящих різних національностей у побудові комуністичного суспільства. Тож про створення вільних і незалежних демократичних держав не могло бути й мови. Але в українському суспільстві вже панував високорозвинений національний дух…

Новини про переворот у Петрограді надходили до сходу України поступово. Мешканці багатьох населених пунктів сучасної Луганської області дізналися про переворот уже навесні. Відтоді у регіонах почав посилюватися національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції. Так було розпочато шлях від ідеї політичної автономії до усвідомлення власної державної незалежності.

Цікаво, що термін «Українська революція» був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення зустрічається в працях відомих діячів тієї доби. Але за радянських часів цей термін старанно викорінювався…

Наш східний край багатий на людей, які самовіддано відстоювали українську державність. Серед них – класик української літератури ХХ століття, неперевершений лірик, відомий поет –
Володимир Сосюра. Його дитячі роки минали у селищі Третя Рота (нині – Верхнє, що входить до міста Лисичанська). Восени 1918-го у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, а вже взимку вступає добровольцем до армії Української Народної Республіки.

Один із перших віршів українською мовою «Ми любим на словах...» гайдамака 3-го куреня 3-го Гайдамацького полку Сосюра написав на станції Знам’янка, від якої юнак пройде з українським військом через усю Україну до фатального листопада 1919-го. У полоні талановитого юнака мали стратити як петлюрівця, але рана виявилася не смертельною, і поет залишився живий.

Судив Сосюру і червоний ревтрибунал, та доля знов подарувала йому життя. Голова трибуналу розгледів у юнаку талановитого поета… Слова відомого вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну» актуальні й сьогодні.

Є серед діячів української революції й жіночі обличчя. Яскравий слід в історії нашого краю залишила представниця родини, чиє ім’я носить місто в Луганській області, Христина Алчевська. Вона – справжня революціонерка свого часу, незважаючи на антиукраїнську політику, у власній земській школі навчала жінок східних регіонів письму, літературі та історії України, усвідомлюючи значущість збереження української культури.

 

«Листок поляглого» хорунжого Степана Скубка

 

Не можна не згадати доволі відомі історичні постаті – Павла Гречишкина, козака армії УНР, який жертвував кошти на поранених воїнів, та Дмитра Ліницького, ад’ютанта 46-го куреня 6-ї Січової дивізії, начальника штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії, підполковника Армії УНР, нагородженого Хрестом Симона Петлюри. На їхню честь у 2018 році було відкрито меморіальні дошки.

Із року в рік до переліку славетних уродженців Луганщини долучаються все нові і нові імена. Цьогоріч Держ-архів Луганської області отримав цікаві документи, що знаходяться на зберіганні Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Серед уродженців Луганщини, які виборювали незалежність ціною власного життя, – Васілевський Андрій Павлович, наймолодший козак 3-го Гайдамацького полку Армії УНР, 1906 року народження. Народився у селі Боголюбівка Сватівського району. У грудні 1919 року загинув у бою поблизу міста Тульчин. Тіло лишилося на полі бою. Свідки смерті – бійці Учбової команди 3-го Гайдамацького полку Армії УНР.

Відомий своїми націоналістичними переконаннями Скубко Степан Іванович, хорунжий, боєць команди бронепотяга «Стрілець» (пізніше – «Вільна Україна») Армії УНР. Він народився 20 липня 1900 року у селищі Луганське Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Завдяки надзвичайній хоробрості, якою уславився під час служби на бронепотязі, завоював авторитет та довіру як серед козаків, так і серед старшин Армії УНР, про що, зокрема, згадували підполковник Семен Лощенко і полковник Машура.

Брав участь у порятунку бронепотяга «Стрілець», що в бою 21 грудня 1919 року потрапив під ворожий перехресний вогонь і міг бути цілковито знищений. Бронепотяг вдалось вивести з-під вогню завдяки своєчасним та рішучим діям групи українських вояків. Був учасником захоплення більшовицького бронепотяга «Товарищ Ворошилов», пізніше перейменованого на «Запорожець». Вдруге врятував «Стрільця» під час боїв за місто Здолбунів на Волині.

Степан Скубко героїчно загинув у січні 1920 року в атаці на ворожі позиції. Тіло залишилось на полі бою, місце поховання невідоме. Степан мав рідного брата Бориса, який також воював у лавах Армії УНР, а після війни емігрував до Чехословаччини і лише у 1924 році листом повідомив батьків про загибель Степана.

Попри те, що українській політичній еліті не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності, суспільство вийшло на новий рівень національного усвідомлення та самоорганізації, доводячи здатність об’єднуватися між собою. Сьогодні, коли наша держава знову виборює можливість самостійно вирішувати свою долю, як ніколи раніше знадобиться досвід тих, хто стояв біля витоків Української революції.

Державний архів Луганської області

 

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх