Осинове я вперше побачив у серпнi 2001-го пiд час автопробiгу по Луганщинi на честь 10-рiччя проголошення Незалежностi. У прикордонний Новопсковський район ми в’їжджали з заходу, з боку Бiлокурак iного. Зупинились пiд високою крейдяною горою; пообiдали, викупались в Айдарi, рушили – i тiльки за першим поворотом вiдкрились куполи дивного осинiвського храму…

Олексiй РОЗУМНИЙ

 

IНСТРУКЦIЯ ДО КРЕЙДЯНИКА. ЩАСЛИВОГО

Цього разу ми їхали «стандартним» маршрутом – через райцентр, тому першою була зупинка в Новопсковi, де ми зустрiлись… нi, не з районним начальством, а з селищним головою однойменної об’єднаної територiальної громади Вадимом Гаєвим.

Розмова з Гаєвим точилась, в основному, на теми туристичного використання природних скарбiв, щедро розкиданих по територiї Новопсковської ОТГ.

Дивним чином Вадим Вiкторович, розповiдаючи про туристичнi принади своєї ОТГ, все бiльше називав тi, що розташованi в Осиновому i в найближчих його околицях:

– Немає єдиного об’єкту, на якому ми вибудовуємо розвиток туризму, – є цiлий комплекс об’єктiв. Наприклад, лiвий берег рiчки Айдар – там, де знаходиться наш пляж i де ми розбудовуємо парк «Айдар», i наша «Сольонка» – джерело термальної води, i наш Пристiн – крейдяна гора. I печера, де проживав святий Димитрiй Горський...

Туризм важко уявити без супутньої сувенiрної продукцiї. Гадаю, скоро вона тут з’явиться в належному асортиментi, а поки що гостям краю пропонують… уламки крейди. Але не простi, а загорнутi в яскравi мiшечки, i кожен забезпечений вiдповiдною iнструкцiєю з семи пунктiв. Починається вона з такої «рекомендацiї»: «Щасливий крейдяник» допоможе «забезпечити сiмейне благополуччя («гризи крейду, а не рiдних»). Завершується рецептом захисту вiд нечистi, очевидно, позиченим у Миколи Васильовича Гоголя: «Малюй коло!»

 

БАЙБАКИ НА ДОРОГАХ

– У нас не просто красива природа. У нас рiчка, п’ять ставкiв, ботанiчна пам’ятка «Осинiвська», геологiчна пам’ятка «Осинiвськi пiщаники», заповiдне урочище «Луг», заповiдне урочище «Огiдне» – ми вважаємо, що правильним буде – «Ягiдне»: колись якийсь писар неправильно вписав цю назву в реєстр…

Iнна Птушко виступає у двох, як сама каже, iпостасях: директор комунального закладу Центр культури, дозвiлля, туризму i спорту i заступник голови громадської органiзацiї «Осинiвцi».

– Що ще… Є такi мiсця, де байбаки заважають нам проїхати. Отут, за селом – стоять, свистять. Там – сосновий лiс, там – дубовий, там воронцi. У кожному мiсцi своя цiлюща вода. Розумiєте, її не треба навiть кип’ятити. Є бузковий яр. У травнi весь яр буяє – метрiв сто. Трава по пояс. Краєвиди – неймовiрнi!

 

Свято-Успенський храм – чи не єдиний на Луганщині, побудований у стилі бароко

 

На жаль, усiх красот Осинового побачити не пощастило; у нас не було навiть часу роздивились як слiд пам’ятку архiтектури XVIII столiття – Свято-Успенський храм. Правда, вислухали iсторiю його тривалого будiвництва, стоячи на ганку колишньої сiльради, а нинi – староства села. Мiж iншим, навiть у Захiднiй Українi не так уже й багато об’єктiв, побудованих в епоху розвиненого бароко. На Луганщинi ж вiн, здається, єдиний. Про нього та iншi iсторичнi пам’ятки розповiв керiвник Iсторичного музею Осинового Олександр Чорнуха.

Осинове започатковане як слобода Острогозького козачого полку; першi згадки про поселення датуються XVII столiттям. Слiд гадати, тодi й побудували дерев’яну церкву Успiння Пресвятої Богородицi. За царицi Єлизавети (доньки Петра) почали ставити кам’яний храм, за тогочасною модою, в стилi бароко. Ґрунтовi води Айдару i його притоку – рiчки Кам’янки пiдмили стiни, i наприкiнцi XVIII столiття довелось його вiдновлювати. А оскiльки мода вже змiнилась (на престолi тодi сидiв Павло I), барокову споруду прикрасили «класичним» порталом iз колонами дорiйського ордеру. Завершили нове будiвництво у 1802 роцi, уже пiсля смертi Павла.

 

ПРИСТIН

На горi наочно переконався, що на осинiвську крейду в сонячних променях без темних окулярiв дивитись небезпечно. Слiпить.

Олександр Чорнуха, який пiднявся разом з нами, показав, де стояв козацький пiкет, потiм пiдвiв до меморiального валуна пристойних розмiрiв, який осинiвцi затягли на вершину Пристiна. На одному боцi його намальований тризуб i проставлена дата: 1559. На iншому – напис: «На р. Айдар у 1559 р. Д.I.Вишневецький, гетьман України, розбив татар».

 

У 1559 р. гетьман Вишневецький на цьому місці розбив татар. Але це не точно…

 

Сором’язливi осинiвцi не стали писати, що битва вiдбулась на цьому самому мiсцi. Олександр Володимирович скромно зауважив, що в лiтописах вiдмiчений лише факт зiткнення козакiв пiд проводом князя Дмитра iз татарським загоном десь на рiчцi Айдар… Мiж тим довжина Айдару – 264 кiлометри. I на славу засновника Сiчi можуть претендувати десятки сiл i селищ, якi розташувались вздовж її берегiв. Але й без того крейдянi гори приховують у собi ще багато всiляких… старожитностей.

– На цих пагорбах знаходять закам’янiлостi праiсторичного перiоду, – зазначив Чорнуха. – А крiм того тут знаходять включення опалу – дорогоцiнного каменю, який iде на обробку. Ми довго цього не знали, поки не почали приїжджати сюди колекцiонери. Навiть з Нiмеччини один приїздив. Звичайно, це не бурштин, але йде на оздоблення запонок, свiчникiв, шкатулок i таке iнше. Приїздили палеонтологи, якi знаходять зуби праiсторичної акули, залишки скатiв. Ще не всi таємницi розкритi, i кожного року з’являються новi факти, нова iнформацiя.

 

«СОЛЬОНКА»

…До печери у пiднiжжя гори спускались пiшки. Вхiд наполовину (як не бiльше) завалений, але ясно, що печерний комплекс досi iснує. Якщо почистити вхiд, оздобити келiї виробами народних майстрiв – непоганий туристичний об’єкт може вийти. I не треба соромитись, применшуючи його давнiсть. Тим бiльше, що кiлометрiв двiстi на пiвденний захiд знаходиться печерний комплекс Святогiрської лаври, стiльки ж на пiвнiчний схiд розташований у крейдяних печерах Дивногiрський монастир. I є версiя, що селитися тут монахи почали ще з вiзантiйських часiв за 1300 рокiв до нашого часу.

 

Печера, якщо навести тут лад, може стати гарним туристичним об’єктом

 

…Останнiм пунктом нашої подорожi була «Сольонка» – термальне джерело, що вибивається з-пiд крейдяних напластувань. Колись це просто було джерело, вода якого злегка тхнула сiрководнем, але сьогоднi тут впорядкована територiя, огороджена бетонними брилами, що утворюють неглибокий басейн. Потiк загнали в iмпровiзований фонтан на шiсть струменiв. Поруч – альтанки, де вiдпочивальники можуть присiсти, перекусити, сховатись вiд сонця. Жiноча частина нашої делегацiї, поскидавши взуття, ринулась у води «Сольонки». Чоловiкам роззуватись було лiньки…

Мабуть, дарма. Як правило, такi вiдрядження завершуються суцiльним розслабленням пiсля важкої подорожi. Але не цього разу. Жiнки демонстрували гiперактивнiсть, голосно обговорюючи побачене. А коли в’їжджали в те чи iнше село, бiгцем висипали з машини, прицiнюючись до городини, яку селяни виносять на трасу.

Отже, цiлющi властивостi «Сольонки» можу засвiдчити особисто.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх