Начебто і небагато часу пройшло з моменту призначення Віталія Комарницького на посаду очільника Луганської області (всього два з невеличким місяці), але за цей час, як стало зрозуміло з нашої бесіди, він не залишив без уваги жодну з кричущих проблем Луганщини

 

Евеліна БОГДАНОВА

 

Більше того, надав старт масштабним проектам, про які раніше лише говорили, але так і не спромоглися навіть розпочати. Як каже сам Віталій Мар’янович, «легше сказати, де немає проблем на Луганщині, чим перераховувати, де вони є, але вирішувати їх треба, адже без цього розвиток області неможливий».

Про це і наша сьогоднішня розмова з головою Луганської облдержадміністрації – обласної військово-цивільної адміністрації.

 

– Триває масштабний проект з поліпшення умов перетинання нашими громадянами лінії розмежування біля КПВВ «Станиця Луганська». I, як відомо, ви тримаєте проведення робіт під особистим контролем. Чому, на ваш погляд, цей проект є надважливим?

– За статистикою, 72% людей, які перетинають лінію розмежування, – пенсіонери. I цей відсоток майже не корегується з місяця в місяць. А по тому переходу, де не кожна фізично здорова людина зможе переміщатися, доводиться якось рухатися літнім людям. Це просто жах! Я б сказав, знущання з людей. Крім того, це ще один із засобів комунікації між людьми, крок до реінтеграції. Тому цей проект дійсно є надважливим.

 

– На якій стадії проект сьогодні? Коли очікувати його завершення?

– Наразі відбуваються підготовчі інженерні роботи на ділянці, де буде монтуватися в подальшому тимчасовий міст. Завершили викорчовування. Зараз відбувається зрізка ґрунту до проектних відміток, днями за планом – розбити осьові лінії по тимчасовому фундаменту, тоді почнемо облаштування фундаментів під обхідний міст.

Відповідно до календарного плану проведення робіт, 11 жовтня будуть завершені всі роботи по обхідному мосту, а до 1 грудня закінчимо основну частину мосту.

За проектом міст буде шириною у 3 метри, з 2,5-метровим полотном для пересування людей. Міст буде пішохідним, але з урахуванням можливості проїзду карети швидкої допомоги, адже мають місце непоодинокі випадки, коли людям стає зле при переході. Траплялися навіть летальні випадки.

 

 

– За даними мінінфраструктутри Луганська область пасе задніх у питанні освоєння коштів Дорожнього фонду, передбачених на ремонт доріг місцевого значення. Чому?

– Наразі ми дещо зрушилися з місця у цьому питанні, і до завершення року, я впевнений, Луганщина буде вже десь у середині списку областей за обсягами використання коштів Дорожнього фонду.

А щодо питання чому? Я не вважаю за коректне обговорювати дії попередників, це не дуже личить. Але, на мій погляд, на ситуацію впливали як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники.

Сама процедура доволі непроста. Найчастіше бюджет на рік ми маємо  лише у січні-лютому. Лише потім починається процес тендерів. Але, я впевнений, що попередні торги носили сумнівний характер, переслідувалися особисті інтереси. Тому маємо те, що маємо.

 

 

– Яка ситуація наразі з багатоповерхівкою у Рубіжному, яку відновлювали під житло для ВПО?

– Я багато до цього чув про те, що будинок ось-ось буде зданий, але, як інженер-будівельник за освітою, хочу сказати – там ще далеко до здачі об’єкта. Якщо взятися за роботу, місяця за два, вважаю, можна завершити роботи та здати будинок в експлуатацію. Але там ще достатньо багато у «мокрих» процесів.

Це чергова проблема, яку потрібно вирішувати. Днями я збирав у себе представників замовника та підрядника. Розуміння між ними поки що немає, але на мої вимоги вони шукають компроміси, і у понеділок чекаю на результат.

 

– Багатоповерхівка знаходиться на балансі Рубіжного. Це не стане проблемою для виділення житла для ВПО?

– Так і повинно бути, адже облдержадміністрація не має права брати на свій баланс об’єкти житлового фонду. Iнша справа, що юридично не було врегульовано, як у подальшому поступати, зокрема й з виділенням житла ВПО. Навіть скажу, це в принципі не було врегульовано на законодавчому рівні.

Якщо виходити зі звичайної ситуації, так – отримати житло у цьому будинку можуть лише жителі Рубіжного, але наші юристи займаються питанням, і думаю, ми знайдемо вихід. Розуміння з місцевою владою Рубіжного було і є, але потрібно знайти законодавчу базу, як вийти з цієї ситуації.

Наразі є розпорядження КМУ щодо створення фонду житла для ВПО. Зараз цей документ нам навряд чи підійде, але добре, що взагалі є зрушення у законодавстві з цього питання, що влада звернула увагу на житлову проблему ВПО.

Маємо дійсно непросту ситуацію, починаючи з будівництва і закінчуючи розподілом квадратних метрів, але ситуацію намагаємося вирішити у правовому полі.

 

  

 

– Питанням номер один для жителів Лисичанська, Новодружеська та Привілля залишається постачання питної води. Як відомо, ви зустрічалися з депкорпусом Лисичанської міськради зокрема і через цю проблему. Чого очікувати жителям цих міст?

11 вересня я відвідав Лисичанськ, зустрівся з депутатським корпусом Лисичанської міськради, вірніше з його частиною. Ми разом начебто знайшли алгоритм виходу з ситуації. Ті варіанти, які були запропоновані, я вважаю, дуже розумні. Але, на жаль, політична складова впливає на ситуацію, адже деким в Лисичанську переслідуються власні, особисті цілі. Така ж ситуація була в Рубіжному, коли через політичні амбіції люди сиділи без води. Подібне відбувається наразі і в Лисичанську.

12 вересня вчергове на сесії міськради були виділені кошти на сплату частини боргів ЛКСП «Лисичанськводоканал» за електроенергію, вода в кранах з’явилася. Але це не вихід. Це разове, точкове втручання. Треба вирішувати проблему системно.

Директор Департаменту ЖКГ, навіть ще до мого приходу на посаду, неодноразово пропонував різноманітні інженерні виходи з ситуації, покрокові схеми, але в Лисичанську більше грають в політичні ігри, ніж займаються господарством.

Технічні заходи – це одне, але іноді потрібно йти і на непопулярні кроки – збільшувати вартість послуги. Тариф за воду у 26 з копійками гривень не покриває навіть умовно постійних витрат підприємства. Він дуже збитковий. Звичайно, рішення щодо тарифів можуть прийняти лише депутати міськради, я не маю права втручатися у господарську діяльність самостійного суб’єкта, але за розрахунками, щоб покрити витрати та вийти на невеличкий рівень прибутку, щоб сплачувати борги, потрібен  тариф десь 40 гривень. Є два варіанти – покласти це на людей або платити різницю з доходної частини бюджету міста. Iншого не може бути, адже треба розуміти й енергетичну компанію, яка не може нескінченно надавати електроенергію у борг.

 

– Незабаром треба буде визначатися з бюджетом області на 2020 рік. Чи будуть в ньому передбачатися кошти на проекти з Перспективного плану розвитку області на 2019-2021 роки?

– Ми подаємо власні проекти. Стукаємо всюди, куди можна стукатися, намагаємося ввійти всюди, куди можна ввійти, – шукаємо підтримку і фінансування. Більше того, в жовтні в Маріуполі відбуватиметься інвестиційний форум, туди ми також готуємо пропозиції. Але першочергово, вважаю, нам потрібні дороги. Це кричуще й болісне наше питання, бо завжди Луганська область йшла за залишковим принципом, як територія з можливістю подальшої ескалації військових дій. Тому маємо те, що маємо.

 

– Ви вважаєте, що відношення до Луганської області з боку Києва зміниться?

– Я впевнений в цьому, інакше я б не пішов на цю посаду.

 

– Якими ви бачите кроки для комфортного ведення бізнесу та залучення інвестицій на Луганщину? Що допоможе дати старт розвитку економіки області?

– Є проблеми, без вирішення яких, вважаю, розвиток області взагалі неможливий.

По-перше, ми знаходимося на енергетичному острові. З «великої» України може зайти лише 41% електроенергії, яка нам необхідна, тобто більш ніж наполовину ми залежні від роботи Луганської ТЕЦ в м. Щастя. Так не повинно бути. А вирішити проблему через будівництво Кремінської підстанції вийде лише к середині 2020 року.

По-друге, як показало життя, РФ перекрила залізничні шляхи – і область зупинилася – 5 районів залишилися відрізаними від залізничного сполучення. А сільгоспвиробники все одно якось же повинні доставляти власну продукцію. Через це зруйновані наші дороги. Тому будівництво залізничної перемички, яка з’єднає  ці 5 районів з «великою» Україною, як повітря необхідно. Але, на жаль, виявилося (як і з мостом у Станиці Луганській, де ми наразі паралельно робимо і проєкт, і роботи), всі казали перемичка потрібна, є проєкти, а насправді їх немає, лише балачки. За цю перемичку 5 років всі знають, всі про неї говорять, але нічого немає. Зараз ми займаємося техніко-економічним обґрунтуванням проекту будівництва. Ціна питання там дуже велика – 2,5 млрд, але це потрібно робити. Розвиток території без цього взагалі неможливий, бо через логістику ми загнали власного сільгосптоваровиробника в жахливі умови – вони заробляють найменше, ніж всі інші в Україні. I підприємств переробки немає, знову-таки з цієї ж причини.

Енергетична складова, логістика (залізничне сполучення, дороги) й оборона, адже безпека – одна з найважливіших складових ведення бізнесу. Це головні умови розвитку. I я навіть не знаю, що першим ставити, що другим, що третім. На все потрібно звертати увагу, всі ці питання потрібно вирішувати, щоб забезпечити нормальні умови проживання людей, комфортне ведення бізнесу і, як наслідок, надати старт для сталого розвитку області.

 

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх