Перша зустрiч зi Львовом – незабутня. I скiльки б разiв ти не вiдвiдував це мiсто, з перших хвилин тебе завжди будуть охоплювати надзвичайнi почуття вiд його особливого шарму. Цьогорiч нам вдалося вчергове здiйснити вiзит до культурної столицi України завдяки проєкту журналiстського обмiну «Iсторико-мистецька та культурна спадщина Львiвщини»

 

Евелiна БОГДАНОВА

 

Гостей, що дiсталися до Львова залiзницею, в першу чергу, вразить своєю статністю будiвля головного залiзничного вокзалу. Iсторично це перший вокзал на територiї сучасної України. Його було зведено ще у 1861 роцi. Правда, потiм двiчi перебудовано, а у 2003 – капiтально вiдреставровано.

Виходячи з вокзалу, вiдвiдувачi Львова одразу потрапляють на Двiрцеву площу. Тут одразу привертає увагу брукiвка та незвичний шваркiт автомобiльних шин на нiй. Але згодом, подорожуючи Львовом, розумiєш, що вона – всюди. Традицiя брукування вулиць камiнням була впроваджена у Львовi одночасно з початком кам’яного будiвництва i продовжується до сьогоднi. Про рiзнi види самої брукiвки та її кладки в рiзнi iсторичнi епохи можна розповiдати довго, i це може бути дещо нудно, тож скажу лише, що мозаїковий брук дугами – так званий «кляйнпфлястер» – виник на початку XX ст. Його у Львовi ви побачите пiд ногами чи не найчастiше.

Дивитися пiд ноги – важливо, але впевнена на сто вiдсоткiв, що опускати погляд донизу ви будете не часто, бо всi цiкавинки мiста Лева – це, здебiльшого, величнi споруди, розглядати якi ви будете, високо задираючи голову.

 

Церква святих Ольги та Єлизавети

Першим таким об’єктом для тих, хто подорожує залiзницею, стає Храм святих Ольги та Єлизавети (Ельжбети). Найвищий в мiстi – 88 метрiв, його видно вiд самого залiзничного вокзалу. I навпаки: з вежi Церкви святих Ольги i Єлизавети (як iальтернативи мiській Ратушi) можна побачити майже увесь Львiв. Церква збудована на пам'ять про iмператрицю Єлизавету Баварську (Габсбург), вiдому як Сiсi, – дружину цiсаря Австро-Угорщини Франца Йосифа I.

Незвичайна як сама архiтектура храму – в неоготичному стилi, так i iсторiя його спорудження. В другiй половинi ХIХ столiття в Європi iнтенсивно почали розвиватися шляхи сполучення, i в захiднiй частинi Львова був споруджений залiзничний вокзал. Той, про який я вже дещо розповiла. Разом із ним почалася забудова i навколишньої мiсцевостi.

 

Собор Свв. Ольги та Єлизавети

 

Один за одним споруджувалися будинки помешкань для залiзничникiв, так званi «колiївки». Заселяли їх, здебiльшого, вихiдцi з центральних районiв Польщi. Чому звiдти? Бо в тi часи українцi не могли отримати освiту, необхiдну для обслуговування залiзничного транспорту. А етнiчнi поляки навчалися цьому в Нiмеччинi та Австро-Угорщинi. Крiм того, залiзниця є стратегiчною галуззю, i в той час працювати туди з певних мiркувань, не пускали греко-католикiв та православних.

Великi темпи приросту польськомовних мешканцiв вимагали задоволення їхнiх релiгiйних потреб. Тож вирiшено було будувати костел. Мiсцем його спорудження обрали площу Солярнi, обабiч вулицi Городоцької – так, щоби споруда костелу закривала вiд вокзалу вид на Собор святого Юра, який був греко-католицьким i нагадував всiм, хто прибуває до Львова залiзницею, що тут живуть українцi.

Будувався костьол за кошти залiзничникiв для їхньої парафiї, за проєктом, виконаним професором Теодором Тальовським, учнем львiвського архiтектора Юлiана Захарiєвича.

Бiльше двох десяткiв рокiв костел функцiонував за прямим його призначенням. А у 1939-му на його вежi був обладнаний спостережний пункт польської армiї, який у боях було знищено нiмецькою авiацiєю. Костел сильно постраждав. Другий раз його було сильно пошкоджено пiд час II свiтової вiйни.

Далi в храмi дуже довго не було чути лiтургiй та молитов – пiсля закiнчення вiйни комунiстична влада костьол закрила, його примiщення передали кондитерськiй фабрицi «Свiточ» пiд склад.

У 50-х роках минулого столiття комунiсти вирiшили провести у Львовi «кампанiю зняття хрестiв», яку почали з найвищої вежi костьола. Хреста зняти так i не вдалося. Людина, котра погодилася це зробити, впала з вежi й забилася насмерть. Охочих повторити досвiд попередника не знайшлося.

Але тi часи позаду, й у 1991 роцi церкву знову передали греко-католицькiй громадi, її частково вiдновили, а у 2016-му групою художникiв-вiтражистiв у церквi було встановлено перший в Українi вiтражний iконостас.

 

Храм святого Юра

Як ви вже зрозумiли, вежi костелу святих Ольги та Єлизавети зустрiчають усіх, хто подорожує залiзницею, лише трохи бiльше ста рокiв. А iсторiя культурної столицi України починається ще з ХIII столiття. I ранiше мандрiвникам та гостям Львова вiдкривався зовсiм iнший вид – не менш вражаючий. Перед їхнiми поглядами поставав величний греко-католицький архикатедральний Собор святого Юра, розташований на Святоюр'ївському пагорбi.

Цей храм дiйсний i до сьогоднi. Вiн має давню та багату iсторiю – ще з часiв Галицько-Волинського князiвства, та є однiєю з архiтектурних вiзитiвок мiста Лева. Наприкiнцi 90-х Собор святого Юра був внесений до перелiку Свiтової спадщини ЮНЕСКО.

За легендою, на мiсцi майбутнього храму оселився у печерi чернець на iм'я Василиск. Вiн дотримувався суворого посту, спав на голiй землi. Таким чином чернець спокутував свої грiхи. Коли князь Лев Данилович почав будувати мiсто бiля гори, де жив чернець, той порадив йому заснувати на вершинi храм та монастир i присвятити Святому Юрiю – покровителю русинiв. Так почалася iсторiя майбутнього собору.

Чи правдива легенда, чи нi – досi не встановлено. Проте бiльшiсть дослiдникiв сходиться на тому, що храм було зведено пiсля будiвництва Високого замку, i є він однiєю iз найперших споруд у Львовi. Тодi храм був ще дерев'яним. Кам'яним вiн став у 1363, пiсля перебудови. Сьогоднi про тi далекi часи нагадує тiльки дзвiн, датований 1341 роком. Нинi це найстарiший дзвiн в усiй Українi.

Новий вигляд собор отримав у 1744-1770 рр. завдяки митрополиту Атанасiю Шептицькому. Нова найголовнiша церква Святого Юра була побудована у стилi пiзнього бароко iз нацiональними мотивами. Ззовнi храм було прикрашено скульптурами Iоана Пiнзеля та Михайла Фiлевича, а над внутрiшнiм оздобленням працювали скульптор Себастiан Фессiнгер та художники Лука Долинський i Юрiй Радивилiвський.

Найцiннiша архiтектурна перлина святинi – це кiнна скульптура авторства Iона Пiнзеля «Святий Юрiй Змiєборець». Крипта храму слугує мiсцем поховання вiдомих постатей, зокрема, Патрiарха Й. Слiпого, Митрополита А. Шептицького i Кардинала Любачiвського. А головна його релiквiя –Теребовлянська чудотворна iкона Божої Матерi, перевезена до собору в 1974 роцi.

У будь-якому разi усю красу собору неможливо описати словами, тому раджу обов’язково вiдвiдати його, щоб все побачити на власнi очi.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх